Вітаю, шановний благодійнику!

Хочемо познайомити Вас з приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області - Наталією Микитенко та повідати її особисту історію.

Ранок 24 лютого Наталія згадує зі сльозами на очах, саме тоді їй зателефонувала донька, яка повідомила: «Мама нас спускають у підвал!» (вона на той час була в студенському гуртожитку в Києві).

«Чотири години, які я витратила на дорогу до доньки, були цілою вічністю. Потім, повернувшись, я робила всім бажаючим заяви на виїзд дітей, хоча сама з сім‘єю не збиралася нікуди виїжджати. Закривши контору пізно ввечері, на пропозицію помічниці позаносити всю техніку в архівну кімнату, яка була найнадійнішім місцем у приміщенні, я відмовилась, наївно подумавши, що все буде добре. А 25 лютого по місту вже їздили ворожі танки. У моєму будинку на той час вже було 13 чоловік (чотири сім’ї з дітьми), бо у нас був погріб. І почався жах... Періодично зникав зв'язок, стрілянина на вулицях, обстріли будинків та всіх без розбору адмінбудівель. Місцеві жителі, які з’являлися на вулиці, сприймалися орками як загроза та були розстріляні на місті, навіть діти. Виходити на вулицю було небезпечно. Цілими днями йшла ворожа техніка нашими вулицями і лунали вибухи. Згодом пропало світло і зв'язок, потім вода і газ. У будинку було дуже холодно. Але добре, що хоч їжі вистачало, батарейок та повербанків, бо ми ж готувалися, хоча і не знали до чого. Але 1 березня почалося найстрашніше, на наші житлові багатоповерхові будинки почалися авіанальоти. Будинки моїх батьків та брата були знищені. І після того, як на другому поверсі нашого будинку від ударних хвиль повилітали майже всі вікна, ми вирішили їхати з думкою: «Будь що буде...».
Їхали майже з закритими очима, адже дивитися на тіла людей на тротуарах, зруйновані вщент будинки було дуже важко. Їхали в нікуди... Лише в Житомирській області з‘явився зв'язок, мій телефон розривався від повідомлень та пропущених дзвінків. Наші польські друзі одні з перших запропонували прихисток і мій чоловік вирішив, (віддавши наш єдиний на той час автомобіль, бо другий був розстріляний вже на той час танком), щоб я вивезла жінок і дітей. Сказати, що було тяжко – не сказати нічого... Все було дуже швидко, сльози душили, кожен блокпост пропускав нас без питань, як тільки дізнавалися, що ми з Бородянки.

З 2 березня наше місто було повністю окуповане, доступу до нього не було. Як не дивно, але думки постійно були про мій офіс та архів, про долі людей в тих папірцях. Я надіялася, що моя архівна кімната витримає. Адже колись наявність цієї кімнати стало ключовим вибором саме цього приміщення під офіс, який на той час геть не був придатним для здійснення нотаріальної діяльності. Починаючи з вікон та закінчуючи останньою розеткою в ньому, було зроблено моїми руками та силами моєї родини. Біль за втрату улюбленої справи розривав з середини. У квітні моє місто (вірніше те, що від нього залишилося) звільнили. І я повернулася додому, сама без дітей. Я мала швидко дістати те, що зашилось і перевезти в безпечне місце. Наш будинок був розграбований та понівечений. Офіс був знищений вибуховою хвилею, так як в 150 метрах від нього дев’ятиповерховий будинок був зруйнований двома авіаударами вщент разом з людьми, які були в ньому. Розбиравши завали офіса, ми знайшли в приміщенні нерозірвану касетну бомбу і я думала на цьому кінець, благо МНС спрацювало швидко і злагоджено. Ви не уявляєте моєї радості, коли я добралась до архівної кімнати, вона була ціла!!! Всі документи збереглись! Я дуже вдячна нашому відділу нотаріату за підтримку і допомогу. Мені пощастило, я швидко підшукала приміщення, хоча і вдвічі менше, ніж у мене було, і навіть трохи мебльоване, та перевезла туди вціліле. Маю надію, що тепер все буде добре!» - цими словами Наталія закінчила свою розповідь.

Тепер Микитенко Наталії також прийдеться починати все з початку, але вона готова і прагне цього всім серцем!

Дану історію ми описали для того, щоб Ви зрозуміли всі масштаби втрати Наталії і при можливості змогли допомогти придбавши благодійну листівку за донат (мінімальна сума – 100 грн).